Діти швидко розвиваються не в процесі навчання, а в процесі пізнання навколишнього світу, життя, в процесі спілкування.
У дитини з народження розвинена здатність засвоювати мовлення, а пізніше і розмовляти. Про це свідчить фізіологічна сформованість головного мозку, нервової системи, органів чуття, артикуляційного апарату. Малюк у віці двох років вже починає спілкуватися з тими, хто його оточує, за допомогою мови. І основне завдання батьків – всебічно розвивати усне мовлення, в яке дитина «вростає сама по собі» (Л. С. Виготський). Малюк, звертає увагу вчений, сотні разів чує правильне висловлювання дорослого і, здається, засвоює його. Але раптом, коли починає промовляти фразу самостійно, робить помилку. Наступного разу робить «відкриття» – вимовляє правильно. Тобто, згідно психологічним закономірностям розвитку мовлення, дитина повинна сама «дійти», зрозуміти правила говоріння, які використовують дорослі, сама зробити «відкриття», переосмислити отримані знання та досвід. Це свідчить про творчий характер розвитку мовлення.
Усне мовлення має свої особливості. Це – інтонація, темп, виразність, емоційність, окрас, імпровізація, своєрідність. Складовими її є міміка, жести, паузи, погляд, вираження почуттів. Це «живе» мовлення. А значить воно виражає всю гаму почуттів людини: радість, сміх, образу, гнів, незгоду, гордість, милосердя ... І лише з часом усне мовлення можна характеризувати за лексичним запасом, граматичними конструкціями, наголосу, логіці викладу думок. Часто кажуть: «Яке мовлення - таке й мислення».
Поради логопеда батькам щодо поліпшення показників розвитку усного мовлення у дітей
Дітей раннього віку необхідно спонукати до сприйняття і розуміння мовлення. Для цього слід прослуховувати або виконувати самостійно колискові пісні, промовляти потішки, лічилки, коротенькі віршики, які мають ритмічну структуру. При цьому обов'язково викликати у малюка позитивні емоції. Також необхідно постійно збагачувати словниковий запас дитини назвами навколишніх предметів, іграшок; вчити розуміти суть цих слів у буденних ситуаціях, відповідати на питання: Хто це? Що це? Поповнювати словник словами-визначеннями (прикметниками), вчити відповідати на питання: Який? Яка? Яке? Які?, розуміти і відповідати на запитання: Що робить? Викликати інтерес до розмови з дорослими. Вчити розуміти почуте, слухати пояснення сюжету прочитаного твору, спонукати наслідувати деякі повторення у віршах, казках, піснях; розучувати короткі віршики.
Працюючи над збагаченням усного мовлення дітей середнього і старшого дошкільного віку, необхідно поступово розширювати словниковий запас різними частинами мови. Формувати культуру мовлення, стежити за виразністю, чіткістю, природною інтонацією. Розвивати вміння відповідати на питання про зміст твору, частково або повністю переповідати його. Самостійно складати розповідь з власного досвіду («Що я бачив?», «Який у мене папуга?»). Розучувати скоромовки, лічилки, вірші, казки, загадки, прислів'я, а також розрізняти їх за жанром і використовувати в різних життєвих ситуаціях. Продовжувати формувати вміння робити паузи, регулювати силу, висоту голосу, темп мовлення. Також у цьому періоді мовленнєвого розвитку необхідно звернути увагу на звукову культуру мовлення: перевірити наявність усіх звуків і чистоту їх вимови (дитина не повинна пропускати, спотворювати і підміняти звуки); здатність чути і розрізняти звуки в словах (фонематичний слух).
Дитина, яка звикла, що нею керують і пригнічують, не може самостійно мислити, діяти, розуміти інших. Потрібно виховувати вміння спілкуватися. Батькам дуже важливо сформувати правильну поведінку дитини в різних видах спілкування. Дитина повинна усвідомлювати, що спілкування необхідне їй в житті, зокрема для взаєморозуміння. Слід надати дитині можливість самостійно мислити, шукати рішення, аналізувати свої дії, висловлювати свої думки.
Для того, щоб дитина навчилася навичкам вільного спілкування, необхідно:
- Не нав'язувати їй норми поведінки, а зробити їх способом життя.
- Не повчати, а жити разом з дітьми, бути прикладом для наслідування.
- Формувати особистісні якості через аналіз своєї поведінки, думок і почуттів.
- Привчати самостійно приймати рішення, відповідати за свою поведінку.
- Навчати взаємодіяти у спільній діяльності.
